Чому за концепцію “міста, відкритого для всіх “, потрібно боротися.
З давньогрецьких часів на території міста існувало до десятка античних поселень, деякі з яких згадуються у еллінських текстах – Одесос, Гавань Істріан, Гавань Ісіякон, Скорели.
З часом територія була зайнята гунськими племенами, потім тиверцями, уличами, нагайською ордою, та генуезькі мореплавці долучають цю місцевість до своїх торгівельних шляхів.
Близько 20 року XIV століття північне узбережжя Чорного моря увійшло до завоювань Великого князівства Литовського. Князь Вітовт Великий об’єднує наявну міську інфраструктуру та будує великий порт-фортецю Качибей.
Вже за часів панування тут Османської імперії, 1789 року, російські війська штурмують фортецю. Майже за 10 років розпочнеться черговий етап, Одеса розбудується, з’явиться інфраструктура великого міста.
До поселення українців, греків, гагаузів та молдован прибувають руські, німецькі, французькі, єврейські, болгарські та інші колоністи. Полікультурність, багатомовність та різноманітність релігій створює підґрунтя для одного з головних міфів міста, його толерантності. Або, як зараз заведено казати, прийняття та різноманітність стає частиною урбаністики, образу та брендингу міста.
Але це не зовсім так. І ось чому.
ЛГБТ люди були в Одесі, мешкали, будували відносини та працювали на благо міста задовго до того як з’явився термін “ЛГБТ”. До указу Миколая I, 1832 року щодо заборони мужской гомосексуальности, такі відносини в більшості своїй не сприймалися як щось засуджене!!!! Та були питанням виключно особистим.
Одеса стає одним з п’ять міст імперії де формується великі осередки гей-культури. Інтелігенція, творчі та культурні діячі, нащадки благородних родин та наближені до твору імператора обирають Одесу як безпечне місце для відпочинку знайомств та можливості скритись від сторонніх очей. Пізніше, протягом радянського періоду, місця знайомств геїв у “темних” кафе та ресторани зберігаються як і так звані плешки, як-то чкаловський або лунний парк.
Тож, незважаючи на таку давню традицію та присутність гомосексуальних та бисексуальних людей в місті, табоювання сексуальність у 60х роках та розвиток утопічний консервативних рухів кінця 90х років призвали до стирання цієї соціальної групи з мапи різноманітності Одеси.
Останні 20 років місцева влада Одещині всіляко ігнорує системни атаки на представників та представниць ЛГБТ ком’юніті, зростання випадків злочинів ненависти, залякування і шантажа.
Ухиляючись від обов’язку з правозахисту, а подекуди і використовуючи мову ненависти та заклики до дискримінації за ознаками соги, представники влади лише створюють умови для ще більшої морганалізації ЛГБТ спільнот.
Ситуація настільки плачевно, що як успішну комунікацію ми фіксуємо “ігнорування” з боку місцевої влади. За майже 10 років проведення прайд заходів, не було не було не разом такого року коли адміністрації мера міста не намагалася перешкоджати публічним заходом, вдаючись до судебных заборон або деверсій??.
Як приклад, лише осінню 2020 року відбулося 24 атаки на заходи регіонального підрозділу ГАУ в Одесі. Незважаючи на звернення до поліції та наявні докази ніякою реакції або слідчих дій не відбулось.
Випадки шантажу після гей-побачень, нападів на відвідувачів гей клубів, травля у соціальних мережах та аутинг з боку анти гей груп, все це продовжує ігнорувати як правоохоронци так і місцева влада.
Наша стратегія розбудови спільнот полягає в посиленні голосу та солідарності ЛГБТ людей, популяризації концепції прав людині та рівності, та просвітництва.
