Не дивно, що історія Одеського прайду почалася у 2015 році. Після року героїчного опору Майдану та російській агресії українське громадянське суспільство стало потужною силою. Об’єднане навколо ідеї захисту територіальної цілісності держави та протистояння культурному та ідеологічному поширенню російських стандартів і тоталітарної ідеології, це громадянське суспільство почало сприймати європейський індивідуалізм. Тепер кожен є цінним, кожен заслуговує на підтримку, допомогу та співчуття, і кожен заслуговує на те, щоб мати ім’я та голос, як обіцяє Конституція. Поки на кордоні точаться запеклі бої, ми також боремося з корупцією, радянською стигматизацією, архаїчними упередженнями та дискримінацією вдома. На національному рівні відбуваються серйозні зміни у фінансовій, соціальній, освітній та медичній сферах. І це лише початок. Оскільки старий порядок не хоче ні жити, ні вмирати, він чинить опір і випускає отруйні гази. За повної підтримки своїх північних сусідів. Всі ці процеси також впливають на права людини. Багато ЛГБТ-активістів і відкритих геїв, які раніше перебували в підпіллі і були майже невидимими для суспільства, тепер стали братами та сестрами на барикадах Майдану, членами визнаних волонтерських груп і служать в армії разом з іншими чоловіками і жінками. Це створило соціальний клімат, в якому почуті всі голоси. Більше того, Україна нарешті визначилася з європейським вибором на національному рівні. Державні установи та західні НУО налагодили тісну співпрацю з українськими НУО, проводячи тренінги з місцевого самоврядування, підтримуючи розвиток екоініціатив, сприяючи навчанню інформаційної гігієни, організовуючи спеціальні курси для журналістів, підтримуючи розвиток феміністичних ініціатив, розробляючи проекти, спрямовані на підтримку людей з інвалідністю, підтримуючи розвиток різноманітних проектів; питання ЛГБТ+ включені в цей список.

У 2015 році Київський Марш рівності пройшов у дуже напруженій атмосфері. Під час Тижня гордості та маршу були жертви, в тому числі серед правоохоронців. КиївПрайд, який також був організований у 2012-2013 роках, перестав бути справою меншини, і напади на марш викликали широке обурення в прогресивних колах. Прайд загострив ідеологічну боротьбу між радикальними консервативними силами, які називають себе “правими”, і ліберальними проєвропейськими групами, які називають себе “лівими”, але для багатьох у громадянському суспільстві питання прав людини не представляють певного політичного напрямку. Президент Петро Порошенко відкрито не підтримав Марш рівності, але вважав його “європейським президентським” заходом і заявив, що немає жодних перешкод для його організації. Політичні вітри змінилися. Політичні вітри змінилися. Політичні вітри змінилися на Західні.

Реформа децентралізації триває з 2014 року. Регіони були посилені фінансово та адміністративно. Для цього є також психологічні причини. За останній рік увага країни була прикута не лише до Києва, а й до невеликих міст, про які більшість українців навіть не чули. Іловайськ, Дебальцеве, Авдіївка, Краматорськ, Слов’янськ. Кожен свідомий громадянин тепер розуміє, що будь-яке місто чи село може стати ареною історичних подій. Формуються згуртовані місцеві громади. Люди вчаться основам низового активізму. На цьому тлі проростає соціальна низова активність, адже західні партнери також визнають регіональний розвиток важливим пріоритетом. У відповідь на цю тенденцію громадська організація “Гей-альянс Україна”, яка працює по всій Україні, розпочала проект створення ком’юніті-центрів для ЛГБТ+ людей у регіонах. У громадських центрах починають працювати телефони довіри, центр юридичної підтримки для ЛГБТ+ людей, проводяться тренінги та семінари з різних питань, пов’язаних з життям спільноти, організовуються різноманітні заходи та створюються творчі групи, наприклад, хорові колективи.

Одеський ком’юніті-центр становиться одним з осередків ЛГБТ-руху в Україні. Центр очолила Анна Леонова, згодом президентка ГАУ, яка має історичну освіту і відома своїм надзвичайно сильним характером та працьовитістю. Анна зуміла створити навколо себе сильну команду і поставила перед собою амбітну мету – організувати перший справжній прайд-фестиваль в Одесі за короткий час. Як би добре не йшов процес децентралізації, регіони все ще багато в чому відставали від столиці. По суті, тут відбувався той самий процес, що й у Києві, але значно повільнішими темпами. Системна інерція відображалася насамперед у стані правоохоронних органів та судів. Крім того, тут вже з’явилася консервативна і радикальна молодь, нібито патріотично налаштована, яка, за прикладом своїх “товаришів” у Києві, незабаром почала погрожувати організаторам Прайду. З іншого боку, проросійські сили з релігійною риторикою також перейшли в наступ.

ЗМІ поставилися до події з великим скептицизмом. Деякі журналісти розвинули конспірологічну теорію про те, що “Одеса Прайд” був операцією ФСБ, спрямованою на розхитування ситуації в Одесі. На жаль, багато громадських активістів та інших журналістів прийняли цю теорію. Активісти оголосили, що збираються організувати марш рівності в Одесі, але його було скасовано через судові позови. Організаторам заборонили наближатися до всіх адміністративних будівель міста ближче ніж на 200 метрів. У 2019 році активісти отримали безпрецедентне рішення Апеляційного суду про незаконність рішення 2015 року. До цього колишня міліція чинила шалений опір. Вони вимагали скасування всіх заходів на фестивалі і навіть повного закриття заходу. Господарям, які надали волонтерам житло і місце для проведення заходу, погрожували по телефону, а в останній момент організатори відмовилися пускати їх на фестиваль. За словами організаторів, міліція переконувала їх провести захід у кемпінгах за містом; їм навіть обіцяли “хабарі” у вигляді 10 кг м’яса. Зрештою, деякі заходи були скасовані, а інші були проведені в маленькому підвалі тодішнього громадського центру. Навіть ця підвальна “квартира” зазнала нападу з боку організації “Модний вирок” та молодіжного крила Всеукраїнського об’єднання “Свобода”.

Серед вуличних подій варто відзначити мітинг на Приморському бульварі. Який також відвідали найяскравіші представники “опонентів”.

Не обійшлося і без кумедних інцидентів. На фестивалі “Comic Con”, що проходив на Морському вокзалі одночасно з прайдом, учасники традиційно переодягалися в героїв різних відео ігор та коміксів.

Гостей міста, які розгулювали центром міста в таких яскравих костюмах, часто затримувала поліція і наказувала їм “йти до своїх”, після чого їх супроводжували на прайд.

Хоча того року ЗМІ ставилися до Прайду з пересторогою, Одеський прайд знайшов своїх перших друзів серед активістів та журналістів. “Думская” підготувала яскравий і детальний фоторепортаж, кореспондент “Маяка” Сергій Марін опублікував велике інтерв’ю з Анною Леоновою, ВВС і Радіо Свобода також опублікували професійні репортажі про події в Одесі, а ВВС опублікувала серію статей про події в Одесі. У той же час організатори знайшли своїх перших друзів серед активістів одеського Євромайдану. В основному це було пов’язано з великою кількістю місцевих ЛГБТ+ серед активістів. Вони були добре відомі особисто, і їхні нападки на “самих себе” викликали законне обурення серед інших..